Глимакс 4

Глимакс 4

Производитель: ООО «Кусум Фарм» Украина

Код АТС: A10BB12

Форма выпуска: Твердые лекарственные формы. Таблетки.

Действующее вещество: glimepiride;
1 таблетка содержит глимепирида 2 мг, 3 мг или 4 мг.

Вспомогательные вещества (таблетки по 2 мг):лактозы моногидрат, натрия крохмалгликолят (тип А), повидон К-30, целлюлоза микрокристаллическая, магния стеарат, железа оксид желтый (Е 172), железа оксид красный (Е 172).

Вспомогательные вещества (таблетки по 3 мг):лактозы моногидрат, натрия крохмалгликолят (тип А), повидон К-30, целлюлоза микрокристаллическая, магния стеарат.

Вспомогательные вещества (таблетки по 4 мг):лактозы моногидрат, натрия крохмалгликолят (тип А), повидон К-30, целлюлоза микрокристаллическая, магния стеарат; железа оксид желтый (Е 172), железа оксид красный (Е 172).

Фармакодинамика. Глимепирид – пероральное гипогликемизирующее средство, производное сульфонилмочевины. Стимулирует секрецию инсулина ?-клетками поджелудочной железы, усиливает высвобождение инсулина, повышает чувствительность периферических тканей к инсулину. Максимальный эффект достигается через 2 – 3 часа и длится более 24 часов.

Инсулинозависимый сахарный диабет II типа, если уровень сахара в крови нельзя адекватно поддерживать исключительно диетой, физическими упражнениями и снижением массы тела.

Успешное лечение сахарного диабета зависит от соблюдения пациентом соответствующего рациона питания, регулярной физической активности, а также постоянного контроля уровня глюкозы в крови и моче. Несоблюдение больным диеты не компенсируется приемом таблеток или инсулина. Препарат применяют взрослые. Таблетку следует глотать, не разжёвывая, запивая жидкостью.
Дозировка зависит от содержания глюкозы в сыворотке крови и мочи. Обычно Глимакс? применяют один раз в сутки. Препарат рекомендуется применять незадолго до или во время сытного завтрака или, если завтрака нет, то незадолго до или во время первого основного приёма пищи. Если был пропущен очередной приём препарата, не стоит увеличивать дозу при следующем приёме.

Монотерапия.
Начальная доза составляет 1 мг глимепирида в сутки. Если такая доза дает возможность адекватно контролировать уровень сахара, её применяют, как поддерживающую.
Если гликемический контроль не является оптимальным, дозировку следует постепенно увеличивать (с интервалом в 1-2 недели) до 2, 3 или 4 мг глимепирида в сутки. Если у больного наблюдается гипогликемическая реакция на приём 1 мг Глимакса в сутки, это означает, что болезнь можно контролировать только при помощи соблюдения диеты. Доза, больше 4 мг в сутки, даёт лучшие результаты только в отдельных случаях. Максимальная рекомендованная доза – 6 мг Глимакса в сутки.

Комбинация с метформином.
Если максимальная суточная доза метформина не обеспечивает достаточного гликемического контроля, можно начать сопутствующую терапию глимепиридом. Придерживаясь предыдущей дозировки метформина, приём Глимакса следует начинать с низкой дозы (1 мг), которую потом можно постепенно повышать до максимальной суточной дозы, ориентируясь на желаемый уровень метаболического контроля. Комбинированную терапию следует проводить под пристальным наблюдением врача.

Переход от пероральных гипогликемических средств на Глимакс®.
На терапию Глимаксом обычно можно перейти с других пероральных гипогликемических агентов. Во время такого перехода следует учитывать силу действия и период полувыведения предыдущего средства. В некоторых случаях, особенно если антидиабетический препарат имеет долгий период полувыведения (например, хлорпропамид), перед началом приёма Глимакса рекомендуется подождать несколько дней. Это даст возможность снизить риск гипогликемических реакций вследствие аддитивного действия двух агентов. Рекомендуемая начальная доза – 1 мг глимепирида в сутки. Доза может быть поэтапно увеличена с учётом реакции на препарат.

Переход с инсулина на Глимакс®.
В исключительных случаях больным сахарным диабетом II типа, которые принимают инсулин, может быть показана замена его на Глимакс®. Такой переход следует проводить только при условии пристального медицинского контроля.

Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или работе с другими механизмами.
Под воздействием препарата у пациентов могут ухудшиться такие функции, как концентрация внимания, скорость реакции, что является результатом гипо- или гипергликемии, а также следствием нарушения функции зрения. Это следует учитывать пациентам, занимающимся потенциально опасными видами деятельности, которые требуют повышенного внимания и скорости психомоторных реакций.

Взаимодействие с другими лекарственными средствами:

Повышенная чувствительность к глимепириду или какому-либо компоненту препарата, к производным сульфонилмочевины или к другим сульфонамидам. Инсулинозависимый сахарный диабет I типа, диабетический кетоацидоз, диабетическая кома, тяжелые нарушения функции почек и печени.
В случае тяжелого нарушения функции почек или печени следует перевести пациента на терапию инсулином.

Препарат не применяют в период беременности. Если пациентка, которая принимает глимепирид, планирует беременность или забеременела, её как можно скорее следует перевести на терапию инсулином.
Поскольку другие производные сульфонилмочевины проявляются в грудном молоке, рекомендуется прекратить лечение глимепиридом из-за риска возникновения гипогликемии у новорожденного.

Дети.
Препарат не применяют.

Передозировка может приводить к гипогликемии, которая длится от 12 до 72 часов и после первого облегчения может появиться повторно. Симптомы могут проявляться через 24 часа после всасывания препарата. Как правило, такие пациенты должны находиться в стационаре.
Симптомы гипогликемии: тошнота, рвота и боль в области желудка, головная боль, тремор, нарушение зрения, нарушение координации, сонливость, расстройства сна, беспокойство, агрессивность, нарушения концентрации внимания и времени реакции, депрессия, дезориентация, расстройства речи, афазия, парез, нарушения чувствительности, головокружение, беспомощность, потеря самоконтроля, делирий, церебральные судороги, потеря сознания вплоть до развития комы, поверхностное дыхание и брадикардия. Кроме того, могут наблюдаться такие признаки обратной адренергической реакции, как чрезмерная потливость, тревожность, тахикардия, артериальная гипертензия, ощущение сердцебиения, стенокардия и сердечная аритмия. Клиническая картина тяжелого гипогликемического приступа может напоминать инсульт.

Лечение. Лечение заключается, в первую очередь, в препятствии абсорбции препарата. Для этого следует вызвать рвоту, а потом выпить воды или лимонада с активированным углем (адсорбент), показано применение слабительного средства. В случае тяжелой передозировки необходима госпитализация в отделение реанимации. Как можно скорее следует начать введение глюкозы: в случае необходимости – сначала одноразовая внутренняя инъекция 50 мл 50% раствора, а потом – внутривенно капельно 10% раствор, постоянно контролируя уровень глюкозы в крови. Дальнейшее лечение симптоматическое.

Хранить при температуре не выше 25 °C в сухом, защищенным от света месте. Хранить в недоступном для детей месте.

По 10 таблеток в блистере; по 3 блистера в картонной упаковке.

Источник:
Глимакс 4
Таблетки Глимакс применяют для лечения сахарного диабета… Список аналогов. Ознакомьтесь с инструкцией.
http://www.24farm.ru/preparats/glimax_cusum/

Глимакс 4 мг инструкция, аналоги и состав

Склад:

діюча речовина: glimepiride;

1 таблетка містить глімепіриду 2 мг, 3 мг або 4 мг;

допоміжні речовини (таблетки по 2 мг): лактози моногідрат, натрію крохмальгліколят (тип А), повідон К-30, целюлозамікрокристалічна, магнію стеарат, заліза оксид жовтий (Е 172);

допоміжні речовини (таблетки по 3 мг): лактози моногідрат, натрію крохмальгліколят (тип А), повідон К-30, целюлозамікрокристалічна, магнію стеарат;

допоміжні речовини (таблетки по 4 мг): лактози моногідрат, натрію крохмальгліколят (тип А), повідон К-30, целюлозамікрокристалічна, магнію стеарат, заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172).

Лікарська форма. таблетки.

Фармакотерапевтична група.

Антидіабетичні засоби. Пероральні гіпоглікемізуючі препарати, за винятком інсулінів. Сульфонаміди, похідні сечовини. Код АТС А10В В12.

Клінічні характеристики.

Показання.

інсулінонезалежний цукровий діабет II типу, якщо рівень цукру в крові не можна адекватно підтримувати лише дієтою, фізичними вправами та зниженням маси тіла.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до глімепіриду або до будь-якого компонента препарату, до похідних сульфонілсечовини або до інших сульфонамідів. Інсулінозалежний цукровий діабет I типу, діабетичний кетоацидоз, діабетична кома, тяжкі порушення функції нирок та печінки.

У разі тяжкого порушення функції нирок або печінки необхідно перевести пацієнта на терапію інсуліном.

Спосіб застосування та дози.

Успішне лікування цукрового діабету залежить від дотримання пацієнтом відповідного раціону харчування, регулярної фізичної активності, а також постійного контролю рівня глюкози у крові та сечі. Недотримання хворим дієти не компенсується прийомом таблеток чи інсуліну. Препарат застосовують дорослим. Таблетку слід ковтати не розжовуючи, запиваючи рідиною.

Дозування залежить від вмісту глюкози у сироватці крові та сечі. Зазвичай Глимакс ® застосовують 1 раз на добу. Препарат рекомендується приймати незадовго до чи під час ситного сніданку або, якщо сніданку немає, незадовго перед або під час першого основного прийому їжі. Якщо був пропущений черговий прийом препарату, не слід збільшувати дозу при наступному прийомі.

Початкова доза становить 1 мг глімепіриду на добу. Якщо така доза дає змогу адекватно контролювати рівень цукру, її застосовують як підтримуючу.

Якщо глікемічний контроль не є оптимальним, дозування слід поступово збільшувати (з інтервалом в 1-2 тижні) до 2, 3 або 4 мг глімепіриду на добу. Якщо у хворого спостерігається гіпоглікемічна реакція при прийомі 1 мг Глимаксу на добу, це означає, що хворобу можна контролювати тільки за допомогою дотримання дієти. Доза, більша 4 мг на добу, дає кращі результати тільки в окремих випадках. Максимальна рекомендована доза – 6 мг Глимаксу на добу.

Комбінація з метформіном

Якщо максимальна добова доза метформіну не забезпечує достатнього глікемічного контролю, можна розпочати супутню терапію глімепіридом. Дотримуючись попереднього дозування метформіну, прийом Глимаксу слід розпочати з низької дози (1 мг), яку потім можна поступово підвищувати до максимальної добової дози, орієнтуючись на бажаний рівень метаболічного контролю. Комбіновану терапію слід проводити під пильним наглядом лікаря.

Комбінація з інсуліном

Якщо максимальна добова доза Глимаксу не забезпечує належного глікемічного контролю, за необхідності можна розпочати супутню терапію інсуліном. Дотримуючись попереднього дозування глімепіриду, лікування інсуліном слід починати з найнижчої рекомендованої дози, яку можна поступово підвищувати, орієнтуючись на бажаний рівень метаболічного контролю. Комбіновану терапію слід проводити під ретельним наглядом лікаря.

Поліпшення контрольованості діабету супроводжується підвищенням чутливості до інсуліну, тому під час терапії потреба у глімепіриді може зменшуватися. З метою уникнення гіпоглікемії слід поступово зменшувати дозу або взагалі перервати терапію. Необхідність у перегляді дозування також може виникнути, якщо у пацієнта змінюється маса тіла чи спосіб життя або діють інші чинники, які підвищують ризик гіпо- чи гіперглікемії.

Перехід з пероральних гіпоглікемічних засобів на Глимакс ®

На терапію Глимаксом зазвичай можна перейти з інших пероральних гіпоглікемічних агентів. Під час такого переходу слід враховувати силу дії та період напіввиведення попереднього засобу. У деяких випадках, особливо якщо антидіабетичний препарат має тривалий період напіввиведення (наприклад хлорпропамід), перед початком прийому Глимаксу рекомендується почекати декілька днів. Це дасть змогу зменшити ризик гіпоглікемічних реакцій внаслідок адитивної дії двох агентів.

Рекомендована початкова доза – 1 мг глімепіриду на добу. Доза може бути поетапно збільшена з урахуванням реакції на препарат.

Перехід з інсуліну на Глимакс ®

У виняткових випадках хворим на цукровий діабет ІІ типу, які отримують інсулін, може бути показана заміна його на Глимакс ® . Такий перехід слід проводити тільки за умови ретельного медичного контролю.

Побічні реакції.

З боку системи крові: рідко – тромбоцитопенія від середнього до тяжкого ступеня, лейкопенія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз, еритроцитопенія, гемолітична анемія та панцитопенія, які зазвичай зникають після припинення лікування.

З боку імунної системи: дуже рідко – алергічний васкуліт, реакції підвищеної чутливості від незначних до серйозних із розвитком диспное, зниженням артеріального тиску, іноді – шок. Можлива перехресна алергія із сульфонілсечовиною, сульфонамідами або спорідненими сполуками.

Метаболічні порушення: рідко – гіпоглікемічні реакції, що виникають здебільшого на початку лікування, можуть набувати тяжких форм та не завжди легко піддаються корекції (симптоми гіпоглікемії наведено у розділі «Передозування»). Виникнення цих реакцій залежить від суб’єктивних чинників, таких як особливості харчування та дозування.

З боку органів зору: через зміни рівня глюкози у крові можуть виникати тимчасові порушення зору, особливо на початку лікування.

З боку травного тракту: дуже рідко – нудота, блювання, діарея, відчуття тиску або переповнення шлунка, біль у животі, які іноді можуть потребувати припинення терапії.

З боку гепатобіліарної системи: може спостерігатися підвищення рівнів ферментів печінки; дуже рідко – порушення функції печінки (наприклад, холестаз та жовтяниця), гепатит, який може прогресувати до печінкової недостатності.

З боку шкіри та підшкірної тканини: реакції підвищеної чутливості – свербіж, висипання та кропив’янка; дуже рідко – підвищена чутливість шкіри до світла.

Лабораторні показники: дуже рідко – зниження рівня натрію у сироватці крові.

Передозування.

Передозування може призводити до гіпоглікемії, яка триває від 12 до 72 годин і після першого полегшення може з’явитися повторно. Симптоми можуть проявитися через 24 години після всмоктування препарату. Як правило, такі пацієнти повинні знаходитися в стаціонарі.

Симптоми гіпоглікемії: нудота, блювання та біль у ділянці шлунка, головний біль, тремор, розлади зору, порушення координації, сонливість, розлади сну, неспокій, агресивність, порушення концентрації уваги та часу реакції, депресія, дезорієнтація, розлади мовлення, афазія, парез, порушення чутливості, запаморочення, безпорадність, втрата самоконтролю, делірій, церебральні судоми, втрата свідомості аж до розвитку коми, поверхневе дихання та брадикардія. Крім того, можуть спостерігатися такі ознаки зворотної адренергічної регуляції, як надмірна пітливість, тривожність, тахікардія, артеріальна гіпертензія, відчуття серцебиття, стенокардія і серцева аритмія. Клінічна картина тяжкого гіпоглікемічного нападу може нагадувати інсульт.

Лікування. Лікування полягає, у першу чергу, в перешкоджанні абсорбції препарату. Для цього необхідно викликати блювання, а потім випити води або лимонаду з активованим вугіллям (адсорбент), показано застосування проносного засобу. У разі тяжкого передозування необхідна госпіталізація до відділення реанімації. Якомога швидше слід розпочати введення глюкози: за необхідності – спочатку одноразова внутрішньовенна ін’єкція 50 мл 50 % розчину, а потім – внутрішньовенно краплинно 10 % розчин, постійно контролюючи рівень глюкози у крові. Подальше лікування симптоматичне.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Препарат не застосовують у період вагітності. Якщо пацієнтка, яка приймає глімепірид, планує вагітність або завагітніла, її якомога швидше необхідно перевести на терапію інсуліном.

Оскільки інші похідні сульфонілсечовини виявляються у грудному молоці, рекомендується припинити лікування глімепіридом через ризик виникнення гіпоглікемії у новонародженого.

Препарат не застосовують.

Особливості застосування.

правильна дієта, регулярні фізичні вправи та, за необхідності, зменшення маси тіла мають таке ж важливе значення для досягнення оптимального контролю рівня цукру у крові, як і регулярний прийом глімепіриду. Клінічними симптомами недостатнього зниження рівня цукру у крові (гіперглікемія) є збільшення частоти сечовиділення, сильна спрага, сухість у роті та суха шкіра.

Глимакс ® слід приймати незадовго до або під час їжі. Якщо прийом їжі відбувається кожного разу в інший час або пропускається взагалі, прийом препарату може спричинити гіпоглікемію.

Симптоми майже завжди можна швидко пом’якшити, якщо негайно прийняти вуглеводи (цукор). Штучні підсолоджувачі не дадуть ніякого ефекту.

З досвіду застосування інших похідних сульфонілсечовини відомо, що контрзаходи спочатку можуть бути успішними, але, незважаючи на це, симптоми гіпоглікемії можуть з’являтися знову.

Тяжка або тривала гіпоглікемія, яка лише тимчасово може бути послаблена вживанням звичайної кількості цукру, потребує негайного медикаментозного лікування, а іноді – госпіталізації.

Факторами, які сприяють виникненню гіпоглікемії, є: небажання або (частіше у літніх пацієнтів) неспроможність співпрацювати з лікарем; недоїдання, нерегулярне харчування або пропущений прийом їжі, періоди голодування; зміна режиму харчування; дисбаланс між фізичним навантаженням та споживанням вуглеводів; вживання алкоголю, особливо у поєднанні з пропущеним прийомом їжі; помірні порушення функції нирок та печінки; передозування Глимаксу; певні некомпенсовані розлади ендокринної системи, які впливають на метаболізм вуглеводів, або зворотна регуляція гіпоглікемії (наприклад, порушення функції щитовидної залози, недостатність функції передньої долі гіпофіза або кори надниркових залоз), одночасний прийом деяких лікарських засобів.

При лікуванні Глимаксом слід постійно контролювати рівень глюкози у крові та сечі. Крім того, рекомендується контролювати кількість глікозильованого гемоглобіну.

Під час застосування препарату необхідний регулярний контроль функції печінки та формули крові (особливо кількості лейкоцитів і тромбоцитів).

У стресових ситуаціях (наприклад, у разі нещасних випадків, ургентних операцій, інфекцій, які супроводжуються гарячкою) може бути показане тимчасове переведення хворого на інсулін.

Немає даних щодо застосування Глимаксу пацієнтам із тяжким порушенням функції печінки або тим, кому показаний діаліз. Хворих із серйозною нирковою чи печінковою недостатністю слід перевести на прийом інсуліну.

Слід враховувати, що симптоми гіпоглікемії можуть бути приховані або відсутні у пацієнтів літнього віку з вегетативною нейропатією або у тих, хто отримує одночасне лікування блокаторами ?-адренорецепторів, резерпіном, клонідином, гуанетидином або іншими симпатолітиками. Якщо ефект недостатній або знижена дія, рекомендується комбінація з метформіном або з інсуліном у разі тривалої терапії.

У випадку компенсації цукрового діабету підвищується чутливість до інсуліну, у зв’язку з чим у процесі лікування може знизитися потреба у препараті. Для уникнення розвитку гіпоглікемії необхідно своєчасно знизити дозу або відмінити препарат. Корекцію дози слід проводити також при зміні маси тіла пацієнта або його способу життя, або у разі появи інших факторів, що сприяють гіпо- або гіперглікемії.

Препарат не слід призначати пацієнтам, які мають рідкісну спадкову непереносимість галактози, лактазну недостатність або порушення всмоктування глюкози-галактози.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Під впливом препарату у пацієнтів можуть погіршуватися такі функції, як концентрація уваги, швидкість реакції, що є результатом гіпо- або гіперглікемії, а також наслідком порушення функції зору. Це слід враховувати пацієнтам, які займаються потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Одночасний прийом Глимаксу з певними лікарськими засобами може спричиняти як послаблення, так і посилення гіпоглікемічної дії глімепіриду. Тому інші препарати слід приймати тільки за згодою (або за призначенням) лікаря. Глімепірид метаболізується за допомогою цитохрому P450 (CYP2C9). Відомо, що внаслідок одночасного прийому індукторів (наприклад, рифампіцину) або інгібіторів (наприклад, флуконазолу) CYP2C9 цей метаболізм може змінюватися. Флуконазол, один із найсильніших інгібіторів CYP2C9, збільшує AUC глімепіриду приблизно вдвічі.

Посилюють дію глімепіриду при одночасному застосуванні: фенілбутазон, азапропазон, оксифенбутазон, сульфінпіразон, інсулін та пероральні антидіабетичні препарати, деякі сульфонаміди тривалої дії, метформін, тетрацикліни, саліцилати та p-аміносаліцилова кислота, інгібітори MAO, анаболічні стероїди та чоловічі статеві гормони, хінолонові антибіотики, хлорамфенікол, пробенецид, кумаринові антикоагулянти, міконазол, фенфлурамін, пентоксифілін (при парентеральному введенні високих доз), фібрати, тритоквалін, інгібітори АПФ, флуконазол, флуоксетин, алопуринол, симпатолітики, циклофосфамід, ізофосфамід, трофосфамід дизопірамід, фенірамідол, гуанетидин.

Знижують гіпоглікемічний ефект глімепіриду при одночасному застосуванні: естрогени та прогестагени, салуретики, тіазидні діуретики, гормони щитовидної залози та препарати, які стимулюють функцію щитовидної залози, кортикостероїди та глюкокортикоїди, похідні фенотіазину, хлорпромазин, епінефрин та інші симпатоміметики, нікотинова кислота (високі дози) та її похідні, глюкагон, проносні засоби (довготривале застосування), фенітоїн, діазоксид, барбітурати, рифампіцин, ацетазоламід.

Антагоністи H2-рецепторів, b-блокатори, клонідин та резерпін можуть як потенціювати, так і послаблювати гіпоглікемічний ефект. Під впливом симпатолітиків, таких як ?-блокатори, клонідин, гуанетидин та резерпін, прояви адренергічної зворотної регуляції гіпоглікемії можуть зменшуватися або зникати. Вживання алкоголю може посилювати або послаблювати гіпоглікемічну дію глімепіриду в непередбачуваний спосіб.

Глімепірид здатний як збільшувати, так і зменшувати вплив похідних кумарину.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. глімепірид – пероральний гіпоглікемізуючий засіб, похідне сульфонілсечовини. Стимулює секрецію інсуліну ?-клітинами підшлункової залози, збільшує вивільнення інсуліну, підвищує чутливість периферичних тканин до інсуліну. Максимальний ефект досягається через 2-3 години і триває більше 24 годин.

Фармакокінетика. При прийомі внутрішньо глімепірид повністю всмоктується незалежно від прийому їжі. Максимальна концентрація у сироватці крові досягається через 2,5 години після прийому. Об’єм розподілу низький (близько 8,8 л), кліренс – близько 48 мл/хв, зв’язування з білками плазми – понад 99 %, період напіввиведення – приблизно 5-8 годин. Після прийому препарату у високих дозах період напіввиведення збільшується.

Глімепірид метаболізується у печінці до гідроксильованих похідних, які виявляються як у сечі (близько 58 % від разової дози препарату), так і у випорожненнях (35-40 %). При одноразовому прийомі препарату та при застосуванні протягом декількох днів 1 раз на добу значущої різниці у фармакокінетиці не виявлено. Препарат не накопичується. Фармакокінетичні параметри у пацієнтів різного віку та статі схожі.

Спостерігається тенденція до збільшення кліренсу глімепіриду та зниження його середньої концентрації у сироватці крові у пацієнтів з порушеннями функції нирок.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 2 мг: світло-жовті, круглі, плоскі таблетки, з лінією розламу з одного боку і гладенькі з іншого;

таблетки по 3 мг: білі, круглі, плоскі таблетки, з лінією розламу з одного боку і гладенькі з іншого;

таблетки по 4 мг: слабо-рожеві, круглі, плоскі таблетки, з лінією розламу з одного боку і гладенькі з іншого.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 °С у сухому, захищеному від світла місці.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

по 10 таблеток у блістері; по 3 або по 6 або по 10 блістерів у картонній упаковці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

Місцезнаходження.

Україна, 40030, м. Суми, вул. Скрябіна, 54.

Источник:
Глимакс 4 мг инструкция, аналоги и состав
Список лекарств на Глимакс 4 мг. Лекарства по алфавиту. Международное наименование, фармгруппы, заболевания, МКБ-10, АТХ ? Медицинский портал «health-ua.org»
http://www.health-ua.org/lekarstva/2289-glimaks-4-mg.html

Кровянистые выделения через 4 года после климакса

Постменопауза — это последняя ступень климактерического периода. Ее наступление характеризуется отсутствием менструации в течение года. Постменопауза продолжается до окончаний жизни женщины. Но что значит, если климакс 4 года и опять появились выделения? Стоит ли паниковать и бить тревогу? Каковы причины такого состояния и методы лечения?

В период постменопаузу гормональная перестройка более не должна беспокоить женщину. Возможны редкие приливы и перепады настроения, но они не связаны с климаксом. Появление симптомов менопаузы, а тем более выделений различного характера, означает, что возникло сопутствующее заболевание.

В медицинской практике выделяют несколько видов кровотечение после окончания климактерического периода в зависимости от характера проявлений и клинической картины:

  • Метроррагия — опасное кровотечение, приводит к значительным кровопотерям и может быть опасным для здоровья. Такой вид иногда приводит к смерти.
  • Метроррагия может быть спровоцирована болезнями гениталий (фибромиома, полипы, злокачественные образования). При этом наблюдается сонливость, слабость, тошнота, головокружение, возможна потеря сознания, учащенное сердцебиение и резкое падение артериального давления.
  • Меноррагия — обильные выделения, проявляющиеся с определенной регулярностью.

Полименорея с патологией ассоциируется не всегда. Такие кровотечения появляются с интервалом менее чем 21 день. Лечение патологических заболеваний, спровоцировавших маточное кровотечение через 4 года после менопаузы, также зависит от их вида. Хотя оно не представляет такой опасности, как при беременности, но требует медицинского вмешательства. Такое кровотечение может быть признаком различных патологических состояний, поэтому игнорировать его нельзя.

Причиной маточных кровотечений могут служить различные патологические состояния. В постменопаузу у женщины могут начать развиваться следующие заболевания:

Гиперплазия эндометрия. У женщин репродуктивного возраста с регулярными менструациями отторжение эндометриального слоя происходит ежемесячно, что сопровождается выделение крови из влагалища. Когда наступает постменопауза месячные прекращаются, начинается ненормальное утолщение эндометрия. Данный сбой в женском организме обусловлен рядом причин метаболического и эндокринного характера, также наличием гинекологических заболеваний.

Фибромиома матки. Доброкачественные узлы из соединительной ткани формируются на фоне гиперплазии эндометрия. Миомы могли и раньше присутствовать у женщины, но по причине угасания гормонального фона узы самостоятельно уменьшаются. Если же начинаются сбои в эндокринной системе, начинает развиваться гиперплазия, а вместе с ней рост миомы возобновляется.

Пациентки с миомой детородного органа в постменопаузе должны посетить врача и провести удаление нароста. Если же этого не сделать, в дальнейшем женщине понадобиться проходить ежегодное обследование для профилактики развития онкологических заболеваний половой сферы.

Полипы является причиной разрастания слоев эндометрия, представляющего собой овальное тельце, соединенное со слизистой поверхностью полости матки характерной ножкой. Чаще всего подобные наросты образуются в постменопаузе. Только регулярное плановое обследование помогает обнаружить доброкачественное образование.

Полип может быть фиброзным, железистым, аденоматозным. В период постменопаузы у женщин чаще диагностируется железистый и фиброзный тип нароста. Причиной развития полипов являются последствия механического воздействия на маточный орган, проблемы эндокринной системы, авитаминоз, инфекционные заболевания.

Эндометриоз. Считается, что данное заболевание не встречается у женщин в постменопаузу. Нет менструаций — нет эндометриоза. Однако риск рецидива заболевания все же есть, он составляет 3,7%. Эндометриоз характеризуется болью, головокружениями, ознобом, рвотой, повышенной температурой, раздражительностью и выделениями из половых путей.

Атрофический вагинит также относится к категории гинекологических проблем женского характера, способен проявляется в период постменопаузы. Возрастной кольпит сопровождается воспалительными явлениями, нарушениями микрофлоры влагалищной среды. При атрофическом вагините происходит ухудшение кровоснабжения тканей влагалища. Из-за этого мышца страдают от недостатка необходим веществ и кислорода, что приводит к компенсаторному разрастанию капиллярной сети. Капилляры расположены поверхностны, при их травмировании образуется петехиальное кровоизлияние.

Если кровотечение после 4 лет климактерического периода возобновились, их принято относит к патологическим состояниям, требующим немедленной диагностики и лечения. Кроме перечисленных заболеваний, непонятной этиологии выделения могут быть спровоцированы отклонениями эндокринной системы или из-за инфекции в мочеполовой системе. Поэтому женщин обследуют полностью, чтобы исключить другие сопутствующие патологии.

Кровотечения после наступления климакса, а тем более через 4–6 лет — это ненормальное явление. Появление таких признаков обычно связано с патологиями репродуктивной системы, поэтому следует пройти обследование. Диагностические мероприятия, выполняемые в постменопаузе при появлении кровотечения неясного генеза:

  • осмотр у гинеколога;
  • количественная оценка потери крови;
  • биохимический и общий анализ крови;
  • тест на наличие онкологических маркеров;
  • УЗИ щитовидной железы, матки, влагалища;
  • гистероскопическое обследование.

При необходимости в качестве подтверждения диагноза врачи назначают проведение магнитно-резонансной томографии органов малого таза.

Лечение маточных кровотечений назначается после прохождения обследования. Прежде всего терапия зависит от причины появления выделений. Помимо основных медикаментов для поддержания здоровья женщины назначают следующие лекарства:

  • Аминокароновая кислота;
  • средства, приводящие к уменьшению стенок капилляров и сосудов;
  • препараты, оказывающие влияние на синтез протромбина;
  • Глюконат кальция.

Можно использовать и народные методы лечения, но после консультации с лечащим доктором. Предотвратить появление повторных кровотечений помогают такие травы, как полевой хвощ, омела белая, подорожник, плоды черемухи, змеиный горец и прочие лекарственные растения.

Источник:
Кровянистые выделения через 4 года после климакса
Почему появляются кровянистые выделения через 4 года после климакса. При каких заболеваниях начинают кровотечения. Методы диагностики и лечения.
http://uterus2.ru/klimaks/klimaks-4-goda-opyat-poyavilis-vydeleniya.html

CATEGORIES
Share This